Удосконалення стратегічно-управлінських заходів реагування на кризу: робота над помилками як підготовка до наступних криз

Анотація

Дослідження мало на меті визначити тактичні та методологічні аспекти комунікації між владою та громадянами України на прикладі кількох кризових ситуацій 2015–2017 рр. — боїв за м. Дебальцеве та м. Авдіївку, а також визначити, чи була удосконалена комунікативна політика держави в кризових ситуаціях.

Виявлено, які аспекти тактичної комунікації були правильні з боку держави, а які елементи необхідно удосконалювати. Контент-аналіз проводився у системі державних ЗМІ, офіційних сайтів державних органів влади та офіційних сторінок в соціальних мережах Facebook, Vkontakte, Instagram та Twitter офіційних осіб держави, які напряму відповідали за ліквідацію кризи.

Проаналізовано хронологічні особливості реагування держави на кризу у комунікативному вимірі та встановлено загальну кількість повідомлень, що їх продукували відповідні державні інституції через державні канали комунікації. Проаналізовано тактику реагування на системні кризи з урахуванням концептуальних підходів до стратегій реагування на кризові події, що дало змогу більш поглиблено дослідити тактичні аспекти реагування на системні кризи в українських реаліях. Цей вид аналізу уможливив висновки, чи застосовувала українська влада професійні комунікативні прийоми із подолання кризи.

Виявлено, що на першому етапі бойових дій, пов’язаних як з Іловайською трагедією, так і з боями за Дебальцево, Україна суттєво програвала _росії у інформаційній війні. Стратегія донесення інформації була неефективною і викликала довіру лише у обмеженої кількості громадян. У той же час Україна, перебуваючи в умовах війни, змогла суттєво удосконалити свій інформаційний та комунікативний захист, що було продемонстровано у кризових ситуаціях під час боїв за Авдіївку.

Найбільш ефективними стратегіями під час бойових дій стали мінімізація паніки, налагодження комунікації з населенням та атака у відповідь.

Українській владі ефективно вдалося налагодити комунікацію з населенням країни, однак на це був потрібен певний проміжок часу. Під час Авдіївської кризи було помітно, що паніку серед населення мінімізовано до припустимого рівня. Використовуючи інформаційну атаку у відповідь, керівництво держави суттєво підвищило рівень довіри до української армії та частково до представників управління державою.

Таким чином, українській державі за період 2014–2017 рр. вдалося налагодити комунікативний зворотній зв’язок, включаючи роботу над помилками у систему державного реагування на кризові ситуації.

Ті підходи, які використовувала влада, є ефективними з точки зору практично-прикладної мети. Тобто вони функціонують у площині самої кризи. Однак вони не можуть дати тієї синергії щодо наукового контексту дослідження кризи, як явища. У цьому ми вбачаємо проблему. У подальшому ми повинні проаналізувати кризові комунікації з точки зору науки та визначити ті аспекти, що будуть релевантними для сучасного наукового знання.