Протокол погодження лексики як активний інструмент медіагігієни

Анотація

Статтю присвячено нагальній потребі зосередити зусилля медіафахівців та мережевих активістів коло погодження режиму застосування в медіа будь-якої ідеологічно маркованої «лексики минулого» для описування сучасних подій і явищ. З цією метою пропонується поширити в українську актуальну медіапрактику донедавна суто внутріредакційного засобу дотримання медіагігієни — протоколів погодження лексики. Вони є дієвим засобом нормалізовувати український медіадискурс за умов неконвенційного російсько-українського воєнного протистояння і, відповідно, активації військових засобів інформаційно-смислового впливу на Україну через медіа.

Немає сумніву, що в «післясовєтському просторі» креолізованих медіа дуже уважно спостерігають за всіма певно українськими спробами нормалізувати медіадискурс: експліцитні засоби лінгвістичної лоботомії, застосовані від імені і за дорученням Російської Федерації, поволі втрачають на українському інформаційному полі свою пропагандистську ефективність. Отже, для агресора настав час змінювати комунікативну тактику: це передбачає ширше застосування проти України, зокрема, і «м’якої сили» латеральних, лінгвоконструкцій у медіадискурсі про Україну, що їх українська і ширше — міжнародна публіка не одразу розпізнає як патогенні та спрямовані нав’язати масовій медіасвідомості образ невдатної, вторинної, упослідженої, «запасної» території-донора без усяких ознак суб’єктності. У цьому зв’язку питання про інструментарій актуальної медіагігієни набуває в Україні, і не лише в ній, стратегічної ваги — не меншої, ніж кричуща потреба у притомній і послідовній інформаційній політиці.

Україна у стані агресивної проксі-війни мусить реалізовувати не тільки право військової відповіді, а й активно застосувати символічне насильство для припинення всяких спроб колоніально маркувати себе у будь-яких сучасних дискурсах.